ТЕ, ЧОГО ВИ ЩЕ НЕ ЗНАЛИ ПРО НАСИЛЬСТВО

Насильство… Здавалось би ця тема настільки вивчена та популяризована, що просто нового нічого додати. Напрацьована законодавча база, функціонування спеціалізованих установ для жертв (кризові центри, громадські організації, медико-соціальні відділення, тимчасові притулки тощо). Це тільки маленький перелік того комплексу заходів, які проводяться для усунення проблеми. 

З власного досвіду можу сказати, психолог та соціальний педагог загальноосвітніх установ зобов’язані щомісячно звітувати про кількість наданих просвітницьких та роз’яснювальних послуг членам сімей, де існує загроза насильства. Тоді виникає питання: чому, не зважаючи на таку пропрацьованість теми, загальна кількість злочинів та адміністративних правопорушень, пов’язаних з насильством, займає топові місця серед усіх злочинів?

Плутанина з термінами або статистика не бреше

   Ми запитали в наших клієнтів як вони розуміють термін «насильство». Відсотків 80 означило його як рукоприкладство та фізична розправа. Близько 95% опитуваних вказало про поняття «сексуального насильства». Лише 20% в своїх відповідях згадало про психологічний або емоційний тиск на людину. Але ж жорстоке поводження є набагато ширшим визначенням. Кому з нас, до прикладу,  відомо, що в широкому обігу існують такі терміни, як буллінг, ізоляція, економічне пригнічення, фемініцид, моббінг?

Проблема №1: ми знаємо про насильство “все” і нічого по суті.

Безпристрасна статистика говорить, що в Україні 78% жінок хоча б одного разу ставали жертвою побиття з боку чоловіка. А близько 20% переживають побої регулярно. В правоохоронних органах стверджують, що 40% усіх викликів пов’язані з домашнім насильством. Ще один невтішний факт – підлітки-жертви в 10 разів частіше здійснюють спроби суїциду, ніж їхні ровесники. При цьому діти, які не були безпосередніми постраждалими, а просто стали свідками жорстокого поводження, отримують таку саму психологічну травму, як і потерпіла сторона.

Тому, проблема №2: тема насильства повністю обросла міфами.        

Чомусь в суспільстві слово «насильник» асоціюється лише з сильною статтю. Проте не лише чоловік виступає в ролі агресора. А чи знаєте ви, що близько 40% дітей зазнають рукоприкладства з боку матері?

Моделі циклу насилля

Щоб краще зрозуміти саме явище і в результаті передбачити негативну тенденцію давайте заглибимось трохи глибше. В 1979 американська вчена Л. Валкер створила концепцію насильства. Вона має такий вигляд:

На першій стадії кривдник перебуває в поганому настрої та шукає привід для конфлікту. Жертва, як правило, уже відчуває можливий ризик та всіляко намагається його задобрити.

Друга фаза – це безпосередній акт насилля.

Стадія розкаяння, або як її ще називають «медового місяця» передбачає спроби кривдника повернути довіру постраждалого. Це відбувається в різний спосіб, у вигляді подарунків, зізнань та обіцянок. 

Ще один погляд на проблему відображається в знаменитому «трикутнику Карпмана», згідно якого кожна людина займає певну рольову позицію.

 В чому головна суть даної теорії? В динамічності ролей. Звідси слідує, що «жертва» своєю поведінкою, життєвою позицією сама вабить мучителя». Більше того, вона підсвідомо перебуває в пошуках свого «тирана». Як кажуть мудрі: «Зло притягується до того Зла, що в нас незримо присутнє».

Як часто буває, що чоловік поб’є дружину, а вона вимістить гнів на дитину. Інша сторона медалі – стерпіти, тим самим нашкодити власному організму. Захворювання серця, порушення шлунково-кишкового тракту, безсоння, головний біль, навіть онкологія – ось клінічні наслідки важких образ та накопичених тяжких переживань.

Як результат, проблема №3: робота ведеться лише з постраждалими від насилля.

Єдине на що здатна сучасна система – негайно покарати насильника (кинути у в’язницю, оштрафувати, позбавити прав тощо). Який парадокс. А якщо допустити думку, що жорстокість – це хвороба. Так, наприклад зробили в Ізраїлі. В 2002 році там відкрили центр реабілітації для агресорів. Згідно результатів дослідження після проходження курсу 95% чоловіків більше не мають проблем із законом. Щодо методів лікування, вони дуже прості: інтенсивна індивідуальна та групова психотерапія, а також трудотерапія. 

Та на якій би вершині трикутника ви не опинилась варто пам’ятати – завжди є вихід. Кожен із нас має багаті внутрішні ресурси для позитивних змін. Ми завжди наділені правом вибору – як реагувати і як жити.

Соціальний педагог проекту

 «Мобільна робота з молоддю» Житкевич Юлія